Вшанування пам'яті Захисника України Андрія ФАЩЕНКА до четвертих роковин загибелі
Вшанування пам'яті Захисника України Андрія ФАЩЕНКА до четвертих роковин загибелі20 вересня 2026 року минає чотири роки від дня загибелі Захисника України Андрія Петровича Фащенка.
Чотири роки минуло від того дня, коли Андрій Петрович зник безвісти під час штурмових дій на Бахмутському напрямку. Чотири роки болю, очікування, пошуків і надії для його родини. І лише через майже два з половиною роки рідні отримали страшне підтвердження - їхній Захисник загинув, боронячи Україну.
Народився Андрій 24 листопада 1975 року в селі Новослобідка.
З дитинства Андрій вирізнявся працьовитістю. Допомагав батькові поратися по господарству. Ріс допитливим та розумним хлопчиком і вже у п’ятирічному віці пішов до першого класу.
Коли Андрію виповнилося вісімнадцять років, він проходив строкову службу у прикордонних військах. За сумлінну та відмінну службу отримав звання молодшого сержанта.
Після армії повернувся у рідне село, опанував професію тракториста -машиніста. Згодом зустрів свою майбутню дружину. Влітку 1997 року закохані побралися, а восени того ж року у молодої родини народилася донечка. Андрій був люблячим батьком, дбайливим чоловіком та людиною, яка щедро дарувала тепло всім довкола.
Через деякий час молода родина переїздить у Запоріжжя, де Андрій влаштовується на роботу у приватну фірму механізатором. Життя йшло мирним і щасливим шляхом, допоки у 2014-му році не почалась жахлива загарбницька війна, яка змінила всі плани на майбутнє.
Напочатку 2015-го року Андрію Петровичу приходить повістка і він без вагань йде захищати Батьківщину. Пройшовши нелегкі дороги військових, здобув статус учасника бойових дій. Після закінчення терміну мобілізації, переходить на контрактну службу, стає професійним військовим. Досяг звання старшого сержанта, обіймає посади командира відділення, згодом головного сержанта. За службу та відвагу нагороджений низкою відзнак, серед яких: нагрудний знак 30-ї окремої механізованої бригади, медалі «Ветеран війни», «Учасник АТО», «Захисник Вітчизни», «За участь в антитерористичній операції».
Повномасштабне вторгнення ворога зустрів на Донецькому напрямку. Брав участь у звільненні Харківщини, але інтенсивність бойових дій була така, що через декілька днів був вже на найгарячіших позиціях під Бахмутом.
20 вересня 2022 року під час штурмових дій Андрій Петрович зник безвісти.
Для його родини розпочався найтяжчий період - майже два з половиною роки очікування, пошуків і надії. Рідні не полишали віри, що Андрій живий, не припиняли спроб його розшукати та чекали на повернення свого чоловіка, батька, сина.
На початку 2025 року родина отримала трагічну звістку: Андрій Петрович загинув смертю хоробрих поблизу населеного пункту Миколаївка Друга Бахмутського району, боронячи волю та незалежність України.
Це невимовний біль для дружини, доньки та всіх рідних, який назавжди залишиться в їхніх серцях.
25 лютого 2025 року Андрій Петрович повернувся до рідної Новослобідки - на щиті. Там, на своїй землі, його й поховали.
Він прожив життя, у якому були праця, любов, родина, військова честь і вірність Україні. Він не шукав легких шляхів і двічі ставав на захист своєї держави - спочатку у роки АТО, а згодом, із початком повномасштабної війни, віддав за Україну найдорожче - своє життя.
Світла пам’ять про Андрія Петровича назавжди житиме в серцях його родини, друзів, побратимів та всіх, хто його знав.
Його життєвий шлях назавжди залишиться прикладом мужності, сили духу, відповідальності та любові до України.
Долинська громада схиляє голову у скорботі та вдячності перед світлою пам’яттю Андрія Петровича.
Низький уклін рідним і близьким Захисника.
Пам’ятаємо. Вшановуємо. Дякуємо.
