A A A K K K
для людей із порушенням зору
Долинська громада
Запорізька область, Запорізький район

Історія створення Долинської сільської ради

Історія села Долинського розпочалася в давні часи.

В кінці XVIII століття Росія мала вже перших переселенців – менонітів. Для багатьох з них переїзд на нове місце проживання був пов'язаний з пошуком релігійної свободи. Більшість менонітів почала шукати нове пристанище. 

Імператриця Катерина ІІ надавала релігійну і виховну свободу колоніям, можливість відмовитись від виконання військової служби на час проживання. Рішення було одностайне – переїзд.

На півдні України надавалось місце для проживання і багато інших пільг. Обов’язки можна було легко виконати. Нові поселення повинні були бути зразком народного господарства. Переселенцям не можна було рекламувати свою віру і жити общиною серед корінного населення. 

На Великдень 22 березня 1788 року під’їжджала перша група, яка складалася із 7 сімей, всього було 50 чоловік. Потім під’їжджали інші групи. В кінці липня 1789 року більше 228 сімей прибули на місце -  широку долину, що омивається річкою Середня Хортиця. Граф Потьомкін, представник цариці, сказав, що тут вони пробудуть тимчасово. Виникло 8 селищ.
                  
Селище Нойостервік було засноване у 1812 році двадцятьма сім’ями, які прибули із раніше заснованих селищ у Хортицькій колонії. Нойостервік був розташований у широкій долині, вздовж якої текла невеличка річка Рітч, яку ми знаємо, як Середня Хортиця. Будівництво села почали із східного кінця.

У Нойостервіку був обраний сільський голова Йоган Корніс, який посприяв підняттю культурного та економічного рівня переселенців. Уряд надавав йому  повноваження на впровадження нових ідей та інновацій. На жаль, селяни були дуже повільними і важко піддавались впливу. Тому шлях впровадження нових ідей був тернистим.

Оскільки селище знаходилося в долині і майже не було насаджених дерев, то гуляли дуже сильні вітри. Тому Йоган Корніс наказав насадити лісонасадження з північного боку села для захисту від холодних північних вітрів взимку. Кожен селянин одержував ділянку землі, на якій повинен був насадити акації, клени, в’язи, а також  прибирати цю територію. 

За розпорядженням Корніса кожен господар повинен був закласти сад. Насаджувались вишні, яблуні, сливи, абрикоси, груші. Деякі господарі були проти цього розпорядження і важко піддавалися впливу. Багато насаджень навіть садами було важко назвати. Всі двори були огороджені. Вздовж вулиці садили більш за все груші, які досягали великих розмірів.  Особливо прекрасними були вулиці весною, коли цвіли дерева. 

Долини, в яких був розташований Нойостервік, можна було легко перекрити і створити ставки для зрошення полів. Весною ставки розливалися, тому були поставлені шлюзи на греблях. В ставках було дуже багато риби та раків. Вздовж берегів насаджували верби. Взимку ставки покривалися кригою, тому і молоді, і старі не могли відмовити собі у задоволенні покататися на ковзанах, яких тоді ще не знали в Україні.

Сільський голова Йоган Корніс дав нове розпорядження: насадити вздовж доріг дерева, які давали б тінь подорожньому і вказували напрямок. Лісонасадження та сади були раєм для птахів і радували око навколишнім.
У наступні кілька років була побудована дерев’яна церква. Церква була закрита у 1935 році і будівлі більше не існує. 
Початкова школа була побудована невдовзі після заснування села у 1862 році. В 1904 році вона була розширена за рахунок зведення ще однієї шкільної будівлі на тому ж подвір’ї. Селище мало також і робітничу школу приблизно на 60 учнів. В тому ж році була збудована і середня школа.

Нойостервік було одним із найбільш індустріально розвинених селищ у Хортицькій колонії. У 1912 році тут було вже два парових млина і дві фабрики з виробництва сільськогосподарської техніки, кілька крамниць, аптека та завод із виготовлення цегли.
За цей період існування села було багато пожеж, включаючи і найбільшу у 1863 році, яка знищила більше 60 будівель. Після цієї страшної пожежі збереглися лише 2 сховища із запасами і новозбудована школа. Будівлі, знищені вогнем, були замінені новими та більш міцними, побудованими із місцевої цегли. Як результат – зовнішній вигляд селища значно покращився.

Згодом назва селища змінилася на Остервік. За вимогою Уряду в 1893 році німецькі поселенці повинні були дати своїм селищам російські назви. Викладач Давід Ремпель склав лист-прохання, в якому він стверджував, що вони, німці, хотіли б назвати село на знак подяки людині за дуже гарні вчинки і пільги, якими вони користувалися під російським керуванням, і від якого вони прийняли їх – це імператор Павло. Це прохання дало позитивне рішення, таким чином у 1910 році селище отримало назву – Павлівка. 

Селище Кронсталь було засноване у 1809 році дванадцятьма сім’ями, які прибули з Кронсвайда та Розенталя. Звідси, ймовірно, походить і назва нового селища менонітів – Кронсталь. Воно було розташоване у широкій долині, вздовж якої протікала невеличка річка – Рітч або Середня Хортиця.

У селищі була школа, розташована у центрі, лише з однією класною кімнатою. Селище обслуговувалося церквою Нойостервіку. Пізніше церква для менонітів була збудована і в Кронсталі.

Селище мало вітряний млин, збудований невдовзі після заснування. На початку ХХ століття тут було вже кілька невеличких фабрик. Це давало робочі місця для мешканців. Також жителі села Кронсталь працювали на фабриках Нойостервіку. Багато будинків німців-менонітів існують і зараз. Вони доглянуті, бо в них мешкають жителі села. На схилі розташоване кладовище, де можна знайти декілька пам’ятників.

Після того, як виїхали останні меноніти у 1943 році, багато будівель було зруйновано, на їх місці були зведені нові, але менші будинки. Колишні селища Кронсталь і Нойостервік у 1966 році були об’єднані і отримали спільну назву – ДОЛИНСЬКЕ.

Минали часи. Змінювалися люди і змінювалось село Долинське, але залишались незмінними глибока балка з невеличкою річечкою та садочки біля кожної хати.

У серпні 2000 року сільським головою став Богдан Михайлович Федчук. Він своїм господарським оком намітив роботи щодо покращення благоустрою жителів села і почав втілювати свої новаторські ідеї в життя. Згадуючи історію села, можна провести невеличку паралель між Богданом Михайловичем та його попередником – першим сільським головою селища Нойостервік Йоганном Корнісом, який теж втілював інноваційні технології у покращення економічного та  культурного життя своїх односельців. 

Саме до такої людини, як Богдан Михайлович Федчук, можна сказати такі слова відомого українського поета Василя Симоненка:

            Я хочу пити сонячні напої,
            Пізнать до краю радощі земні!
            І на стежках, порослих бур’янами,
            Що обминали зморені діди,
            Я залишу мужицькими ногами 
            Хай неглибокі, та чіткі сліди. 

Влітку 2007 року розпочав роботу дитячий навчальний заклад «Мрія» для 80 найменших жителів села. Скільки було радості у дітлахів! Як у них світилися очі, коли вони побачили казкові будиночки, дитячі майданчики і силу-силенну іграшок!

Весною висаджено парк біля дитячого садочка, а вже восени придбано і встановлено дитячий ігровий майданчик. Кожного дня дітлахи приходять гратися, спілкуватися.

У тому ж таки 2007 році повністю відновлено і запущено в дію центральний водогін.

У 2008 році завершено і введено в експлуатацію газовід всього села. Фельдшерсько-акушерський пункт пройшов акредитацію, для чого були зроблено такі роботи: завершено ремонт, частину приміщення переобладнали в стоматологічний кабінет, для якого придбано сучасне обладнання, заасфальтовано подвір’я та огороджено європарканом. 

19 квітня 2008 року Архієпископ Запорізький і Мелітопольський Владика Григорій (Українська православна церква Київського патріархату) відкриває нову, збудовану у нашому селі церкву Архистратига Михаїла, яку зведено на спонсорські кошти.

Продовжуються роботи з ремонту  та асфальтуванню доріг,  освітленню  населених пунктів вночі. 

Відновлено роботу комунального підприємства, яке найбільше і найкраще оснащено в усьому районі. Роботи у комунальників дуже багато – це вивіз сміття, обкошування доріг і балок, підвезення води одиноким пенсіонерам та жителям сусідніх сіл та ін. 

У 2007 році встановлено новий пам’ятник загиблим воїнам у Другій світовій війні. Робіт зроблено немало, але є й подальші плани. 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора