Як наші дівчата Маланку водили!
Тринадцятого січня в Україні відзначається свято Маланки, названий так на честь преподобної Меланії Римлянки, день пам’яті якої припадає на переддень Нового року за старим стилем.
Інші назви цього свята – Щедрий Вечір і Щедра Кутя. На Різдво закінчується піст, тому на Щедрий вечор стіл рясніє м’ясними стравами, на відміну від вечері в Святий Вечір. Для Щедрого вечора готують щедру кутю. У народі багато страв, традиційно готуються на цю вечерю, які на честь свята називають Маланкою. До них відноситься і дуже улюблена українцями кров’янка, і обрядовий хліб, який печуть напередодні свята.
В селі Долинському щедрували дівчата з колективу "Маків цвіт" Долинського сільського клубу , які представляли Маланку, і Василя. Вони вбралися в колоритні одежі і яскраво змалювали обличчя.
Щедрувальники, підходячи до хати, починали співати пісні, просячи у господарів дозволу увійти в будинок і щедрувати. Звичайно, їм давали дозвіл увійти, так як відвідування будинку рядженими було доброю прикметою на весь рік. Зайшовши в хату, ряджені співали щедрівки, оспівуючи всіх членів гостинної родини. Після цього приступали до пісень про Маланку, яка робила вигляд, що пряде кужіль, і зображала всі інші дії, про які співалося в щедрівках. Маланка була комічним персонажем, тому виконувала всі домашні справи навпаки: взуття ставила на лавку або стіл, підмітала сміття від входу до центру кімнати, намагалася побілити підлогу і робила інші смішні дурниці. Господарям доводилося обмежувати її старання і стежити за її руками, щоб Маланка нічого не змогла вкрасти, адже за вкрадену річ Маланка вимагала викуп. Якщо Маланці вдавалося вкрасти штучку дівчини, то цього року дівчина вийде заміж. Тому господарі іноді дозволяли Маланці вкрасти щось з дівочих речей.
У розпал веселощів лунав тупіт і мекання в сінях. Щедрувальники пояснювали, що це їх Коза, яка замерзла і проситься в будинок. Господарі наче відмовлялися впускати Козу в будинок, наводили різні жартівливі причини: Коза з’їсть квіти у вазонах, налякає діточок, топтатиме підлогу та інше. Але діти чекали дива і просили старших впустити Козу в будинок. Щедрувальники їх підтримували і, розхвалюючи свою Козу, переконували господарів, що Коза дуже розумна, красива, вміє співати пісні і танцювати, розповідає смішні байки і веселить людей. Господарям більше нічого не залишалося, як погодитися.
Козу впускали до хати, і вона демонструвала свої роги, намагаючись буцати господарів, і клацала дощечками – пащею. Всі зі сміхом розбіглися. Потім щедрувальники починали співати, а Коза танцювала, зображуючи те, про що співалося в щедрівки. Але в цей час заходили стрілки з рушницями і «стріляли» в Козу, або вдаряли Козу по нозі. Коза падала, задерши ноги, і зображала померлу.
Цей ритуал, коли Коза вмирає, залишається загадкою для фольклористів. Коза з язичницьких часів вважалася божеством родючості землі. Навіть зараз козою називають неприбрану ділянку поля або грядки. У міфології різних народів боги врожаю і родючості зовні теж нагадували козу. З давніх часів відомо, що рослини добре ростуть на тих ділянках землі, на яких раніше тримали худобу.
Можливо, що символічна смерть Кози означала вмирання природи на зимовий період. Тому що Коза, як і природа, через деякий час оживала, до великої радості людей. Але для цього треба було постаратися. І господарі будинку, і щедрувальники докладали всі сили і фантазію, щоб хлопець, котрий зображав Козу, розсміявся, і Коза «ожила». Спочатку Козу намагався лікувати «доктор», супроводжуючи своє лікування смішними коментарями, потім Козу лоскотали, перевіряли якість зубів, щоб з’ясувати її вік. Якщо і після цього Коза НЕ оживала, застосовували крайній захід: намагалися перевірити, чи добре Коза доїться. Такого хлопець-Коза вже не витримував, починав видиратися і, під загальні веселощі, Коза оживала.
Ніхто і не сумнівався, що Коза оживе, як ніхто не сумнівається, що після зимового завмирання природа обов’язково оживе, до загальної радості. Тому й оживання Кози супроводжувалося сміхом і радістю, а сміх, як відомо, відганяє злих духів. Крім того, сміх в новорічну ніч забезпечує на весь рік багато веселощів і щастя. Закінчуючи виставу, щедрувальники у пісенній або віршованій формі бажали гостинним господарям в наступаючому році всіляких благ і щастя, а потім просили нагороду Козі і кожному з персонажів, які брали участь у привітанні. Господарі робили вигляд, що дадуть Козі сіна та вівса, але вона відмовлялася, а щедрувальники пояснювали, що їх Коза харчується пирогами, булочками, ковбасою, шкварками і шинкою, не відмовиться і від чарочки. Так само просили частування і грошей для Маланки та інших щедрувальників.
